Новина про те, що уродженка Чернігівщини Юлія Гребеножко виборола «золото» на чемпіонаті світу серед чоловіків і жінок зі спортивного і бойового самбо, миттєво облетіла як всеукраїнські ЗМІ, так і місцеві видання.

Наша землячка успішно здолала всі етапи змагань престижного турніру, який проходив з 12 по 15 листопада цього року в столиці Узбекистану Ташкенті, а у фінальному поєдинку, застосувавши вдалий прийом, здолала свою суперницю Ажар Саликову з Казахстану.

26-річна чемпіонка Юлія Гребеножко – вихованка Чернігівської обласної федерації самбо, тренерів Анатолія Маркіна, Олександра Маркіна та Миколи Булаха.

Про складові успішного виступу розповіли Анатолій Маркін та Юлія Гребеножко в інтерв'ю, повернувшись з чемпіонату світу до Чернігова, під час нашої зустрічі в Центрі спортивної боротьби.

–Анатолію Миколайовичу, перемога Юлії Гребеножко на таких престижних змаганнях як чемпіонат світу для вас була очікуваною?

–У чемпіонаті світу із самбо брали участь представники 50 країн. У ваговій категорії до 65 кг, у якій виступала Юлія Гребеножко, змагалося 17 учасників. Була висока конкуренція, але я на 99 відсотків був впевнений, що Юля покаже гарний результат. Раніше у неї були призові місця, вдавалося виборювати срібні та бронзові медалі. Зайняти перше місце для неї було проблемою. І ось вона зняла з себе тавро «вічної призерки» і стала чемпіонкою.

Ми провели хорошу підготовчу роботу і розраховували на високі результати. На чемпіонаті світу також виступали Наталія Смаль та Марія Буйок. Але на змаганнях вони захворіли та витратили багато часу на лікування.

– Секрети підготовки чемпіонів можете назвати?

– Складові успішної підготовки такі: фізичні дані майбутнього спортсмена, колектив, тренер, батьки та необхідне фінансування. Якщо поєднати ці елементи, а також терпіння і труд, то можна досягнути результатів.

– Як тренер Маркін мотивує своїх спортсменів?

– У мене вже напрацьована власна тренерська методика. На кожному етапі потрібен особливий підхід. Головне заохотити, а далі планомірно збільшувати навантаження.

–Серед Ваших вихованок такі титуловані спортсменки, як Аліна Бойкова, Луїза Гайнутдинова, Наталія Смаль та інші. Як так склалося, що переважно дівчата?

–Дівчата більш відповідальні. Бо є приклади, коли дитина наче й ходить рік, і щось там виконує, а результату не має. Дівчата старанно ставляться до тренувань і прагнуть результатів.

–Крім добре знаних спортсменок, скільки загалом за ці роки Вашої тренерської роботи у вас було вихованців?

–Складно відповісти. Ніколи не рахував, але напевно тисячі. В даний час бойові мистецтва популярні і бажаючих займатися чимало. За популярністю дзюдо серед світових лідерів після футболу. Його рекомендують як розвиваючий вид спорту і дозволяють займатися з 5 років. Цей вид спорту культивують і у 185 країнах світу є Федерації дзюдо. Ось і онук голови обласної ради Олени Дмитренко тренується в нашій школі. І багато дітей різного віку.

–Анатолій Миколайович, ви кавалер – ордена Данила Галицького, заслужений тренер України з самбо (2004) та дзюдо (2009), наставник з багаторічним досвідом і підготували 25 майстрів спорту із дзюдо, самбо та сумо. Нагадайте, як саме і коли спорт став справою Вашого життя?

–Цього року виповнюється 30 років моєї тренерської діяльності.

–О, прийміть мої вітання! Може треба було провести пресконференцію з цієї нагоди та Юліної перемоги?

–Дякую. Може, й так, бо це вже третє інтерв'ю, яке я даю, повернувшись з чемпіонату світу, де, підтримуючи своїх вихованок, навіть втратив голос і зараз ще відновлююсь.

Взагалі, бойовими мистецтвами я зацікавився ще в юності, в 16 років, як і переважна більшість моїх ровесників у Курській області (РФ), звідки я родом. Читав літературу, дивився фільми тощо.

У Чернігові почав працювати тренером-викладачем ДЮСШ з дзюдо у 1983 році. Потім з 1987 по 1991 роки був старшим тренер обласної ради спортивного товариства «Динамо». Далі був період, коли займався бізнесом та з 1999 року продовжив тренерську роботу в ДЮСШ «Олімпієць».

З 2007 року і на цей час працюю в обласній школі вищої спортивної майстерності, яка розміщується у Центрі спортивної боротьби.

У Центрі знаходиться 4 спортивні школи, а у нашій школі вищої спортивної майстерності працює 8 тренерів, займається близько 300 дітей. Тренерською роботою разом зі мною займається і мій син Олександр Маркін, Катерина Рубіс. Один одного замінюємо, коли треба виїздити на збори. У нас єдина методика.

–У залі для тренувань та тренерській кімнаті є портрети засновника дзюдо Дзіґоро Кано. Ви та Ваші вихованці дотримуєтеся його філософії? Які взагалі відмінності між дзюдо та самбо?

–Дзюдо як бойове мистецтво і вид спорту виникло на основі джиу-джитсу, яке Дзіґоро Кано наповнив новим змістом та оголосив його як «шлях беззбройної боротьби» або «гнучкий шлях до перемоги». Кано – видатний японський громадський діяч і педагог, який сформулював правила, принципи тренувань і проведення змагань. Усі вони в основі сучасного дзюдо.

Відмінність між дзюдо та самбо полягає в системі та методах підготовки і правилах проведення змагань. І, хоча спортивні техніки та правила відомі усім проте, як бачимо, виховати чемпіона під силу не кожному.

На відміну від дзюдо самбо поки що не олімпійський вид спорту. Зараз мова йде про те, що у 2024 році на Олімпійських іграх у Парижі у Франції будуть показові виступи із самбо. Але час покаже.

До речі, Юлія Гребеножко і Марія Буйок пройшли відбір і, після невеликого відпочинку, розпочнуть підготовку до Олімпіади із дзюдо.

Під час нашої зустрічі в Центрі спортивної боротьби до розмови долучилася і Юлія Гребеножко.

–Новина про те, що Юлія Гребеножко виборола «золото» на чемпіонаті світу в Ташкенті, миттєво облетіла як всеукраїнські ЗМІ, так і місцеві видання. Проте деякі канали повідомили про перемогу 26-річної львів'янки. Юля, це була технічна помилка чи у цьому є якийсь підтекст?

–Це звичайна помилка. Я родом з Бобровиці і хочу запевнити, що я не збираюсь переїжджати, переходити в інший клуб і залишаюся у Чернігові.

–Які у вас враження від участі в чемпіонаті світу?

–Це був мій перший чемпіонат світу, але друга нагорода на світових змаганнях. До цього був чемпіонат Європи, де я посіла третє місце. Після нього була мотивація довести, що я зможу показати кращий результат.

Підготовку до чемпіонату світу почала ще влітку. Готувалась практично без відпочинку. Саме у цей період проходив Кубок України, за результатами якого визначалося: хто у мой ваговій категорії до 65 кг поїде в Ташкент. Я виграла Кубок України і виборола можливість представляти Україну на чемпіонаті світу.

Змаганням передували одинадцятиденні тренувальні збори в Узбекистані. Ситуація ускладнилася тим, що захворів тренер і мені довелося готуватися та налаштуватися на змагання без нього. Я тренувалася в команді головного наставника збірної України. Не вистачало в цей час мого тренера, бо два тижні перед змаганнями найважливіші. Однак, пам'ятаючи усі настанови Анатолія Миколайовича, я їм слідувала. Ми спілкувалися через Інтернет. Щоправда пощастило, що у чоловічій збірній був Костянтин Ноткін, який також з Чернігівщини, і ми тренувалися разом. Він допомагав мені як спаринг-партнер.

Уже в день мого виступу мій тренер був присутній на змаганнях. Він з трибун давав настанови і, незважаючи на шум вболівальників, я чула усі його підказки та коментарі.

–Ви тільки вчора повернулися, а вже сьогодні прийшли на тренування. Ви хоч коли небудь відпочиваєте?

–Так, тренер дозволив відпочити до понеділка. Звичайно, хочеться перепочити, ще й різниця у часі дається взнаки, але прийшла до зали, бо тут зараз усі мої друзі, моя команда. Мені завжди хочеться з ними спілкуватися, особливо, де паралельно проходять і тренування. Тому сьогодні я прийшла на тренування. Можливо, заняття буде за скороченою програмою.

–Юлія, що потрібно, аби вдало виступити?

–У кожного спортсмена свій рецепт досягнення успіху. Але є складові, які працюють стовідсотково, і якщо їх дотримуватися, то перемога буде твоєю. Бажання регулярно тренуватися, працелюбність спортсмена і, найголовніше – це тренери, які з тобою 24 на 7 і в будні, і у свята, які постійно підтримують та мотивують, вказують на помилки та направляють в правильне русло.

–У сучасному світі вже не існує суто чоловічих чи жіночих професій, сфер діяльності. Але все ж таки самбо, як один із найпопулярніших видів спортивних єдиноборств, передбачає поєднання елементів кулачного бою та боротьби, і розшифровується як «самооборона без зброї». Юліє, чому саме самбо, а не гімнастика, легка атлетика чи якийсь інший вид спорту?

–Я починала займатися у дуже ранньому віці. Мене привів батько, і це спочатку було наче розвага. Але щодня з кожним новим тренуванням додається майстерності, й ось вже відпрацьовані всі силові прийоми боротьби. Так минає десять років. І не було жодної думки піти на співи чи танці, бо це все перетворюється на твій спосіб життя. Це вже частина тебе і твого життя. Свій спортивний шлях розпочала саме з дзюдо, а самбо це як прикладна боротьба. Для мене дзюдо в пріоритеті.

–У спорті вас більше приваблює процес чи досягнутий результат?

–Приваблює усе. А найбільше - відчуття, які отримуєш від тренувань та емоції від змагань. Навіть, коли прокидаєшся зранку і у тебе кріпотура, болить усе тіло і ти не можеш рухатися без болю, але все рівно піднесені відчуття не можна описати. А коли усі ці старання ще й винагороджуються, то це такий класний бонус.

–Крім спорту, що ще входить до кола ваших інтересів. Що приносить задоволення?

–Люблю ходити на шопінг і не лише за спортивним одягом. Як і усі дівчата люблю вибирати плаття, спідниці, електронні гаджети, інші речі чи жіночі штучки.

Зараз найбільше хочу пройти відбір на Олімпійські ігри і показати гідний результат із дзюдо. Тож я сподіваюся, що тренери допоможуть мені з цим.

–Хай щастить. Дякую за розповідь.

Фотогалерея: